Дитяча психосоматика. Як допомогти вашій дитині. Мария Величко. (м'яг. палітурка)

Представлення

У цій книзі я доводжу найцінніші на цей момент свої професійні знання, аналіз досвіду понад десятирічного приватного консультування клієнтів як сімейний психолог. І, нарешті, власного материнства. Сподіваємося, що вона стане підмогою будь-якій жінці, яка бажає насолоджуватися своїм материнством.

Наприкінці 90-х і на початку 2000-х років були популярні книги Лууле Віілми, естонського лікаря та цілительки. Мені пощастило познайомитися з нею особисто, побувати на кількох Москві семінарах. Їх створила моя дорога Наталія Афанасьєвна Квіткова, психолог і розумна жінка, своїми знаннями і самою особистістю переконає мене в тому, що наука психологія допомагає душам зціджуватися. Найстандартніший семінар Лууле 2001 року був присвячений дітям. Вона говорила про дітей як про «зеницю ока» людину, тобто найбільшу цінність. Тоді я зрозуміла, що діти можуть вирости здоровими та щасливими, якщо і їхні батьки будуть такими. Інакше, не отримавши цей приклад у сім'ї, вчитися щастя вони будуть змушені самостійно вже в дорослому віці.

Мій власний шлях до щасливої материнства був долог і сповнений сумнівів. З дитинства я успадкував відчуття невпевненості в собі, у світі, у сімейному щастя, перенесла багато хвороб і, нарешті, отримала безліч нерозділених питань про саму себе. З цим було важливо розібратися перш ніж стати матір'ю, адже я хотіла бути саме щасливою матір'ю щасливих дітей. У 20 років я виїжджаю з рідного дому вчитися й працювати в Іспанії. У 23 роки відбулося подія, що потрясла мене як ніщо й ніколи, воно перевернуло мою уявлення про відносини в сім'ї та материнстві. Тоді я подорослішала остаточно. Це сталося після перенесеного дискомфорту... Такого ось догляду своїй першій, неродженій дочці, Кристини... На терміні приблизно п'ять тижнів... Тоді я переживала складну життєву ситуацію:чила та працювала в Іспанії, розвиваючись професійно, і буквально виживала, шукаючи нову роботу, оскільки з колишнього місця мені довелося піти. Я навчилася сама себе забезпечувати, але виходило це погано, а заощадження не було зовсім. Спілкування з батьком Кристини не склалися, і, як наслідок, я зробила неправильний професійний вибір, попросивши про звільнення. Мені не на кого було спертися. Моя психіка перебувала в найсильнішому стресі та увійшла в стан тимчасової деперсоналізації: розвала, смерті своєї колишньої особистості... у тому стані я була впевнена, що40 — найкраще рішення. Я не сумнівалася, що це буде всього лише медична операція, яка не несе наслідків. Приблизно так це було заведено сприймати в Радянському Союзі, звідки я родом, і в цьому було моя головна помилка. Прямо в клінікі я пройшла співбесіду з психологом, який також порекомендував мені вагітність. Він аналізував мою ситуацію та зрозумів, що я відчуваю себе в житті дуже невпевнено. Цю недешеву операцію оплачує батько моєї нерідної дитини. Цей досвід розділив Моє життя на «до» і «після». Мій постабортивний синдром почав проявлятися відразу після операції. Психіка увійшла в стан глибокої депресії із суїцидальними думками. Єдине, що витягло мене з нього, — потреба виживати. Я поміняла роботу та місто проживання. Відокремилася від «мета подій» і стабілізувала доходи, які стали покривати витрати. Потім почався помітний прогрес.